| Главная | Регистрация | Вход | RSS | Суббота, 04.05.2024, 12:16 | |||||||||
Обновление Харькова | ||||||||||
Неурядова Програма масового обновлення та збереження житлового фонду в УкраїніНЕУРЯДОВА ПРОГРАМА МАСОВОГО ОНОВЛЕННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ В УКРАЇНІ Україна для людей За підтримки та сприяння Вiктора Януковича (ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ІНОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЕКТ) Українська будівельно-інвестиційна компанія "АРХІТЕКТОН’НІКА” оприлюднює Неурядову Програму масового оновлення та збереження житлового фонду в Україні, яка передбачає здійснення капітального ремонту, комплексної реконструкції та модернізації багатоповерхових будинків і інфраструктури територій забудови кварталів (мікрорайонів) міст одночасно у масштабі країни. Програма має за мету суттєво вплинути на зміцнення національної безпеки, розбудову сучасної держави та її майбутнє. Завданням Програми є поліпшення якості умов життя населення України, що надає їй значення пріоритетного проекту соціально-економічного напрямку. Головним багатством країни є люди. Найпершою умовою безпеки життєдіяльності людей і їх діяльності на користь суспільства та держави є наявність відповідних умов існування, насамперед - житла. Житловий фонд є однією з головних складових національного багатства. Стан житлового фонду в країні на початку 21 сторіччя викликає обгрунтоване занепокоєння і є найактуальнішою соціальною проблемою, розв’язання якої стає найважливішим завданням суспільства. Насувається глобальна техногенна криза, і тому, значна частина населення України потребує термінового вирішення завдання порятунку та збереження житла. Якщо Алчевська зимова драма, що мала всі ознаки холодомору, повториться в одному з обласних центрів, то країна може не витримати наслідків ні політично, ні економічно, ні морально. На жаль, ми живемо в круговерті тотальних ризиків і серед них існує глобальний ризик втрати чверті житлового фонду. Ця катастрофа невідворотно насувається і не є маревом. Наша країна знаходиться в аварійному стані. Не можна ігнорувати закони фізики і природи взагалі. Не можна забувати історію людства: з обличчя планети час стер чимало великих міст і цілі країни. Не можна зневажливо ставитися до людей, які будували «хрущовки» і попередили сучасні покоління, що це житло тимчасове. Неможливо Указом або Постановою подовжити експлуатаційний ресурс будинків або інженерних мереж. З огляду на швидкий плин часу, у українського суспільства залишилась мить, щоби запобігти водночас техногенним і соціальним катаклізмам. Сучасні житлові умови більшості населення України вкрай незадовільні. Це є однією з причин негативної демографічної ситуації в країні - за останні роки спостерігається стійка тенденція до низької народжуваності та високої смертності. Нас все менше. Вже сьогодні, у порівнянні з Європою та країнами колишнього Радянського Союзу, якість умов життя в Україні оцінюється, як одна з найнижчих. За прогнозами, населення України до 2030 року може зменшитися до 37 мільйонів, а до 2050 року становитиме лише 29 мільйонів. При цьому не беруться до уваги наслідки можливої втрати країною великої частини житлового фонду, якщо ми не знайдемо спосіб запобігти цьому. Понад 10 мільйонів українців мешкає у 26 тисячах будинків, так званих «хрущовках»,- гуртожитках, «готельках» та малорозмірних квартирах обмеженого комфорту - загальною площею близько 72 мільйони квадратних метрів. Переважна більшість таких будівель до п’яти поверхів, панельні, блочні або цегляні, споруджені у післявоєнні роки у великих містах включно до середини семидесятих років минулого сторіччя і на сьогодні мають критичні показники фізичного зносу. Політичне завдання того часу, коли будувалися «хрущовки»,- швидко побудувати велику кількість тимчасового недорогого житла, під гаслом: «Окрема квартира для кожної радянської сім’ї!». Масове будівництво диктувало необхідність економити на всьому: на площах територій забудови кварталів і мікрорайонів, на висоті стель, квадратних метрах і розташуванні кімнат, кухонь, коридорів, санвузлів, на ліфтах. Будівництво "хрущовок” велося по першій категорії капітальності з розрахунковим терміном експлуатації до 75 років. Будинки мають свій вік життя, і він закінчується. Будинки вже «хворі» і фізично не можуть як раніше слугувати людям. Зрозуміло, що при тогочасних технологіях та швидких темпах будівництва якість робіт лишала бажати кращого. Зокрема, це було зумовлено тим, що кадри будівельників були погано навчені, мали низьку платню за працю, часто використовувалася примусова праця зовсім далеких від будівництва громадян. Будівельна індустрія 50-х–70-х років була нездатна забезпечити масштабне будівництво високоякісними комплектуючими деталями та матеріалами. Мали місце нестача цементу, металопродукції, якісної цегли. Тому фізичний знос більшості таких будинків на даний момент сягає 60%-70%. Не відповідає сучасним стандартам стан енергозбереження. Енергозбереження поступово, з площини ефективності функціонування економіки і стану добробуту населення, переростає у проблему виживання. Стан квартирних електромереж незадовільний. Тому дедалі, з часом подовження термінів експлуатації і, як наслідок прогресу, збільшення навантаження, зростає кількість займань від замикання. Це стосується також інженерних мереж, терміни експлуатації яких в кілька разів перевищили проектні. Суспільство змушено нести великий тягар фінансових витрат на підтримання функціональної спроможності мереж. Окрім фізичного зносу, такі будинки просто морально застаріли і не можуть сприяти нормальному психофізичному стану мешканців. Застарілі будинки вступили в протиріччя з загальною практикою житлового будівництва останніх років. Утворилась нерівність в умовах комфортності між різними за часом видами забудов. Крім того, непривабливі силуети «хрущовок» визначають вигляд проспектів і вулиць не тільки в Києві, столиці України та слов’янського світу, але й майже у всіх українських містах. Лише по Києву майже 4000 будівель («хрущовки» та інший застарілий житловий фонд) із загальною житловою площею 10 мільйонів квадратних метрів потребують реконструкції. Проблема руйнації величезних житлових масивів невідворотно насувається: щороку площа будівель, які необхідно ремонтувати або реконструювати в країні, збільшується на 1,5 мільйона квадратних метрів. Якщо негайно не вжити дієвих заходів, за 5-7 років, коли фізичний знос становитиме близько 80%, то вже неможливо буде врятувати житло , як і неможливо буде за короткий час збудувати нове. СТАН ЖИТЛОВОГО ФОНДУ В УКРАЇНІ. ІСТОРИЧНИЙ, СУЧАСНИЙ ТА НАУКОВИЙ АСПЕКТИ. У повоєнний період наприкінці 40–50-х років при відбудові зруйнованих міст, селищ, промислових підприємств і всього народного господарства України проблема забезпечення житлом, в основному, вирішувалась шляхом будівництва дво-, три- поверхових будинків найпростіших архітектурних форм з місцевих будівельних матеріалів і конструкцій. При їх зведенні в наступний період отримали подальший розвиток і масове втілення швидкісні та поточні методи житлового будівництва. В більшості великих та малих міст такі будинки збереглись до нашого часу. Вони займають, як правило, престижні, прилеглі до центрів міст території із зручним та надійним транспортним сполученням і повним складом об’єктів інженерної та соціальної інфраструктури. В той же час щільність забудови цих територій у 2,5–3,0 рази вище за сучасні нормативи. Фізичний стан конструктивних і інженерних систем цих будинків у більшості випадків потребує санації. З розвитком індустріальних методів житлового будівництва на початку 60–70-х років у населених пунктах країни будувалися п’ятиповерхові будинки перших масових типових серій з цегли та в крупнопанельному і крупноблочному виконанні різної поверховості. Кількість таких будівель в загальному об’ємі житлового фонду міст України в наш час складає 10–39 %. Забудова міст п’ятиповерховими будинками здійснювалась, як правило, поточно-швидкісними методами у вигляді кварталів і мікрорайонів на вільних територіях. Щільність забудови цих територій у 2,0–2,5 рази була вище за сучасні нормативи. Вказаний житловий фонд, який має переважно до 80% крупнопанельних, крупноблочних і цегляних будівель із так званими малометражними квартирами, призначений для заселення сім’ями. На даний час очевидні суттєві недоліки архітектурних і містобудівних рішень п’ятиповерхових будинків і забудов, які вже не відповідають в достатній мірі життєзабезпечуючим якостям будівель. По-перше, забудова подібними будівлями велась, як правило, без врахування містобудівного та історико-культурного значення ділянок, із тотальним ігноруванням природного ландшафту та архітектурних особливостей природного середовища забудови, що призвело врешті до деградації архітектурного обличчя міст. По-друге, прийнята забудова п’ятиповерховими будівлями, з дотриманням санітарних відстаней між ними за умовами інсоляції, обумовила дуже низьку щільність жилої забудови, нераціональне використання земель в містах, збільшення витрат на інженерні комунікації та благоустрій територій, що забудовувались, та на прокладку магістралей і транспортних мереж. По-третє, маємо очевидну невідповідність сьогоденню морально-естетичних вад п’ятиповерхової забудови. Фактично було запропоновано та реалізовано будівництвом єдиний тип секційного будинку, розроблений без врахування кліматичних поясів, історико-культурних і архітектурних традицій тих чи інших регіонів. Як наслідок, невиразний за архітектурою зовнішній вигляд таких будинків і кварталів, що з них формуються. Низький рівень будівельно-оздоблювальних робіт став причиною швидкого морального старіння «п’ятиповерхівок», пригнічуючого впливу подібного жилого середовища на людей. Морально застаріле і внутрішнє планування будинків, що зумовлено низьким архітектурно – планувальним стандартом малокімнатних квартир, недостатньою загальною та жилою площею, наявністю суміжних кімнат, практично не пристосованими для эксплуатації кухнями (4,05 м2), застарілим санітарно-технічним і кухонним обладнанням. Моральне старіння «п’ятиповерхівок» визначається також наявністю непопулярних першого та п’ятого поверхів, відсутністю вбудованих соціально-побутових і торгових закладів, гаражів, неможливістю користуватися прилеглою територією з наданням індивідуальних ділянок. Фізичний стан п’ятиповерхової забудови визначається як недоліками та прорахунками, що допущені при проектуванні та будівництві, так і значною мірою фізичним зносом будинків. Маємо незадовільний стан зовнішніх стін панельних будівель, ненадійну гідро- та теплоізоляцію, що обумовлює постійні підмокання та промерзання. На дуже низькому конструктивному рівні вирішені стики стін між собою та віконними блоками. В деяких регіонах у зимовий період мешканці страждають від холоду з причини явно недостатнього подвійного засклення. Практично в усіх типах «п’ятиповерхівок» звукоізоляція внутрішніх стін і перегородок не відповідає нормам. Зношені труби інженерних систем і комунікацій, міжповерхові підмокання стали звичайним явищем. До цього переліку можна додати наявність вологості у часто затоплених підвалах, які стали розсадниками хвороб. Виходячи зі сказаного, п’ятиповерхова жила зона кварталів та мікрорайонів міст потребує комплексної реконструкції жилих будинків і інфраструктури на територіях існуючої міської забудови. Політика інтенсивного будівництва житла у 70–80-і роки була спрямована на задоволення першочергових потреб населення, а саме забезпечення потребуючих у жилих площах за нормами в квадратних метрах житла на людину. Це викликало до життя індустріальні методи, відповідні конструктивні системи та сучасні технології будівництва жилих будинків. Міста забудовувались 9-и, 12-и, і більшої поверховості крупнопанельними будинками на вільних, віддалених від центрів міст територіях. Багатоповерхові жилі будинки, що збудовані в той період і будуються до цього часу, відрізняються від п’ятиповерхових більшою комфортністю, але ще мають багато недоліків. Перш за все, їх зовнішні огороджуючі конструкції мають недостатні, приблизно в 2-3 рази менші, проти європейских норм, теплоізолюючі якості. Планувальні рішення квартир статичні, однотипні, обмеженої номенклатури і не забезпечують сприйняття сучасного кухонного, санітарно-гігієничного, спортивного та іншого побутового обладнання. Архітектурні рішення будинків і територій забудов однотипні, монотонні та просторово не співмасштабні людині. Сучасні багатоповерхові жилі будинки в меншій мірі , ніж п’яти- і меншої поверховості будинки, потребують комплексної реконструкції. Реконструктивні дії можуть бути обмежені додатковим утепленням огороджуючих конструкцій , що сприятиме поліпшенню виду фасадів і частковому переплануванню квартир. У соціально-економічних умовах, що склалися на даний історичний час, законодавчо визначено, що найбільш актуальною проблемою залишається проблема регіонального розвитку будівництва, реформування житлово-комунального господарства та їх складових - необхідності комплексної реконструкції об’єктів жилої нерухомості з можливим максимальним використанням існуючих будівель і інфрастраструктури міської забудови. При цьому, якщо стратегія вирішення проблеми суттєво змінилась, то гострота не зменшується, а навпаки збільшується. Необхідно зосередити увагу на інноваційному та інвестиційному напрямках щодо підтримання, модернізації та комплексної реконструкції існуючих об’єктів сфери житлово-комунального господарства та інфраструктури міських територій, а також на вдосконалення та розвиток соціальної сфери. Якщо в умовах ринкової економіки ефективно вирішується проблема комерційного житла з комфортними квартирами або сімейними будинками для заможних громадян, де ініціативні керівники регіонів знаходять прийнятні шляхи для будівництва індивідуальних будинків громадянам з середнім рівнем достатку, то практично безвихідна ситуація залишається з забезпеченням житлом громадян, що мають право (і таких більше 1.4 мільйонів) на отримання соціальних квартир, і громадян, які не мають такого права і коштів на придбання квартири. Більш чверті населення країни в наш час мешкає в п’яти - та меншої поверховості будинках перших масових серій, в основному, побудованих одночасно у 50-70 роках минулого сторіччя. Чисельними обстеженнями доведено, що умови проживання в цих будинках не відповідають сучасним вимогам до житла, а існуючий застарілий морально та фізично житловий фонд, який практично капітально не ремонтувався, потребує термінової реконструкції і приведення його у відповідність соціальним і технічним нормам, стандартам і умовам якості житла. Офіційна законодавча статистика України зазначала (на 01.01.2004 р.), що «кожен третій будинок потребує капітального ремонту. В аварійних та вкрай застарілих будинках мешкає більш, ніж 300 тисяч мешканців, які вже зараз потребують відселення з наданням необхідного житла». І далі: «незадовільний технічний стан і низькі експлуатаційні якості житлового фонду, побудованого за проектами перших масових серій крупнопанельних, блочних і цегляних будівель, об’єми яких складають 72 млн.кв.м загальної жилої площі, або 23% всього міського житлового фонду України, потребують негайного проведення сучасних комплексних заходів з реконструкції та капітального ремонту». Вчені та фахівці академій будівництва України, Російської Федерації та Бєларусі обгрунтовано стверджують: якщо не провести технічне обслуговування, реконструкцію цих будинків і прибудинкових територій у найближчі 5-10 років, цей застарілий житловий фонд виведе «сам себе аварійно» з сфери експлуатації і гострота кризи досягне своєї пікової напруги. Невідкладного відновлюючого ремонту потребують близько 60 % (43 млн.кв.м), а 0,8 -1,2 % невідкладного відселення, вкрай застарілі та аварійні будівлі складають від 0,4 до 0,8 %. При цьому, за оцінками фахівців країн СНД (Росія, Україна, Бєларусь), з кожним роком вартість відновлюючого ремонту буде дорожче, а життєвий цикл будівель коротшим, і, відповідно, ефективність вкладених інвестицій зменшиться. Крім того, збільшується вірогідність аварійного обрушення будівель або їх окремих, найбільш важливих несучих конструкцій. Виникає глобальна проблема масового відселення з будинків сотень тисяч сімей. Для цього, навіть по нині існуючих соціальних нормах, потрібно буде побудувати в 1,5 раз більше нових жилих площ, а це близько 300 млн.кв.м. Важко уявити, що в економіці країни за цей період відбудуться такі величезні позитивні зміни, які дозволять направити в житлове будівництво достатній обсяг інвестицій для ліквідації житлової кризи в містах та селах країни з метою заміни сотень тисяч квадратних метрів будинків, що будуть знесені. Очевидно, що «теорія експлуатації жилих будинків перших масових серій до повного зносу» веде в глухий кут, а точніше - до соціальної катастрофи у регіональних вимірах та у масштабі країни. Масову реконструкцію застарілого житла необхідно розпочинати негайно і здійснювати з інтенсивним нарощуванням темпів. Стратегія масового житлового будівництва у країнах СНД до цього часу базувалась на використанні вільних міських територій зі створенням нових кварталів, що завжди вимагало прокладання нових транспортних і магістральних мереж, значно збільшувало площу міської забудови та вартість житла. Разом з тим, аналіз забудови кварталів п’ятиповерхових будівель перших масових серій свідчить, що щільність жилої забудови таких кварталів вдвічі і більше разів нижче діючих в даний час норм у стандартах України. Це значить, що вказані території мають значні резерви ущільнення. Це робить раціональною постановку питання про об’єднання в просторі та часі реконструкції житла забудови 60–70-х рр. минулого сторіччя та будівництва нового житла на забудованих раніше територіях з максимальним використанням існуючих будівель і інфраструктури міських територій. На сьогодні житловий фонд України є великою матеріальною коштовністю і складає близько 20 відсотків вартості основних фондів країни, збереження якого є важливим завданням державної житлової політики. Житловий фонд нараховує 10,4 млн. будинків загальною площею більше 1 млрд. кв. м. всіх форм власності. Міський житловий фонд містить історичну забудову, будинки перших масових серій 50-70-х рр., масову забудову 70–80-х рр. і сучасні жилі будинки. У жилих будинках житлового фонду індустріального періоду будівництва мешкає близько чверті населення країни, і якщо не будуть здійснені термінові заходи з їх реконструкції та відновлюючого ремонту, то, за прогнозами фахівців, не виключена не тільки масова, але й одночасна руйнація цих будинків. Вчені та фахівці-практики ведуть багаторічну дискусію про те, який з основних методів реконструкції або капітального ремонту найбільш ефективний: знесення з відселенням мешканців (тимчасово, постійно, з частковим поверненням) і без відселення мешканців. Знесення жилого будинку або кількох будинків може бути виправдане лише у випадку його (їх) незадовільного технічного стану (згідно з ТЕО), застарілого або аварійного станів, а також у випадках відчуження (викупу) землі для загальноміських потреб. Однак у цьому випадку потрібно мати на увазі, що вартість знесення 1 м. куб. будівлі (розбирання, демонтаж, утилізація) коливається від 150 до 250 доларів США в залежності від місцевих умов ( до 3 млн. доларів США на знесення однієї «п’ятиповерхівки»). Крім того, метод знесення «п’ятиповерхівок» і зведення на їх місці сучасних багатоповерхових будинків не може бути прийнятним для всіх регіонів і міст країн СНД з наступних причин. В містах-мегаполісах вже немає вільних територій для будівництва житла. Вартість права на довгострокову оренду земельної ділянки, особливо в престижних районах, досягає до 75% вартості будівництва багатоповерхового жилого будинку. В цих умовах витрати на відселення мешканців ( навіть з збільшенням у 1,5-1,8 раза кількості сімей, які переселяються) є економічно більш вигідними для інвестора, ніж оренда вільної ділянки землі для будівництва нового багатоповерхового будинку. Але навіть за цих умов здійснюються відповідні заходи та постанови про серії жилих будинків, що неможна зносити. До них віднесена приблизно половина всіх чотири- і п’ятиповерхових будинків. Вагомою причиною відмови від знесення всіх п’ятиповерхівок стала проблема утилізації та переробки будівельних відходів від розборки або руйнації (м’якого вибуху) будівель, що зносяться. В середньому на 1 кв.м житла, що зноситься, припадає 1 куб.м будівельних відходів і виникає необхідність їх переробки, вивозу чи захоронення за межами міста (що заборонено). Переробка та рентабельне використання в якості вторинної сировини таких значних обсягів відходів у країні не організована. Постає завдання розробки і реалізації автономної системи управління утилізацією будівельних відходів у вигляді нової галузі будіндустрії, а це обумовлює великі витрати. Тому потрібно шукати ефективні методи реконструкції застарілого житлового фонду без або з мінімальним знесенням (розбиранням і руйнацією) жилих будинків, відповідно, з мінімальною кількістю будівельних відходів і обсягів їх переробки. Починаючи з кінця 90-х років, відповідно до ряду постанов Кабінету Міністрів України у всіх регіонах на базі продуманих і організованих регіональних програм накопичується досвід реконструкції, капітального ремонту та модернізації жилих будівель індустріальної забудови в постійній взаємодії з мешканцями, за участю проектних, науково-дослідних, будівельних організацій, власників нерухомості. Але в регіональному аспекті в Україні реалізованих проектів і програм майже немає, бо вони стосуються в основному прибудов та надбудов від 2-х до 4-х мансардних поверхів, переобладнання дахів, прибудов сходово-ліфтових блоків, лоджій, облаштування теплоізоляції огороджуючих конструкцій. Розробки ведуться не комплексно, не зачіпають не тільки конструктивних чи архітектурних рішень, але й санації інженерних мереж, застосування енергозберігаючих технологій, розгляду економічних і соціальних аспектів означеного завдання. Вирішення проблеми реконструкції застарілого та аварійно-небезпечного житла, обов’язкове для всіх міст країни, мусить здійснюватися відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, в порядку експерименту, по одному або кільком будинках в окремих містах. Але в більшості міст ця робота ще й не починалась. В основному через брак бюджетних коштів та економічну непривабливість проектів реконструкції для інвесторів, масова реконструкція об’єктів жилої нерухомості відкладається на невизначений термін. При цьому дедалі інформаційно-активно формується думка, що «п’ятиповерхівки» потрібно експлуатувати до повного фізичного зносу. Незважаючи на гостру нестачу інвестицій, як завжди більша частина об’єктів будується за традиційними проектами з масивних та дорогих конструкцій. Витрати енергії на їх виготовлення та транспортування сягають 30 і більше відсотків від загальних витрат на будівельно-монтажні роботи. Незважаючи на посилення вимог щодо норм будівельної теплотехніки, навіть для енергоефективних будинків , починаючи з 2000 року, питомі витрати теплової енергії в будівлі в півтора-два рази перевищують аналогічний норматив у країнах Євросоюзу. В енергетичному балансі країни до 40 % енергоресурсів витрачається на енергозабезпечення жилих, громадських та промислових будівель. За усередненим показниками питомі тепловтрати в жилих будівлях складають не менше 225 Гкал/тис.кв.м. При цьому, наприклад, у п’ятиповерховому жилому будинку до 56 % тепловтрат припадає на нагрівання інфільтрованого та вентильованого повітря, до 22 % тепла втрачається крізь стіни будівлі, близько 14 % - через вікна, а ще 8 % крізь підлоги першого поверху та горища . До 30 % втрат енергоресурсів відбувається в магістральних і квартальних теплових мережах. На жаль, до сьогодні не розроблена стратегія та нові підходи щодо раціонального використання енергоресурсів. Очевидна та багаторазово перевірена в світовій практиці господарювання політика економії енергоресурсів не стала в Україні визначаючим напрямком в будівництві та в житлово-комунальній сфері. Як і раніше розробляються та реалізуються проекти будівництва та реконструкції, орієнтовані на мінімізацію витрат на стадії технології, організації та зведення об’єктів, а не на інвестиційні будівельні проекти, орієнтовані на мінімізацію витрат в експлуатаційний період. Більше уваги приділяється процесам будівництва будівель і споруд, і зовсім недостатньо правильній і економній їх експлуатації, своєчасному ремонту та реконструкції, виведенню з експлуатації та переробці будівельних відходів, повному життєвому циклу житло-систем. Саме в сфері експлуатації можуть бути отримані масштабні результати економії енергоресурсів. Щорічні обсяги нового міського житлового будівництва в Україні складають менше 2% від житлового фонду, що знаходиться в експлуатації, а вся економія енергоресурсів за рахунок більш жорстких норм будівельної теплотехніки в сфері нового житлового будівництва в найближчі 10 років не складе і 5 %. Звідси висновок: для того, щоб отримати реальні і відчутні результати з енергозбереження в сфері регіонального розвитку, будівництва і реформування житлово-комунального господарства, основну увагу потрібно приділяти модернізації та реконструкції існуючого житлового фонду – жилих будівель і систем їх життєзабезпечення та науково-технічного супроводу на всіх етапах їх життєвого циклу. Це в повній мірі може характеризувати життєздатність законодавчо затверджених програм і проектів реформування ЖКГ, регіонального розвитку та будівництва. Отже, весь регіональний житловий фонд в тій чи іншій мірі потребує реконструкції, на яку в найближчі 10-15 років повинні бути направлені значні обсяги інвестицій. Водночас, в пріоритетному порядку, буде продовжуватися будівництво нового житла. Тим самим, створюються два паралельних, однаково необхідних потоки інвестування житлового будівництва. При цьому, в існуючих економічних умовах, будівництво нових будинків в об’ємі до 2% на рік від площ існуючого міського житлового фонду забезпечує компенсацію житла і кількості квартир, які списуються з причини застарілості та аварійності. Також частково, пропорційно існуючому та заново збудованому житлу вирішується завдання експлуатаційного енергозбереження. Помірна реконструкція житла в тому вигляді, як вона нині здійснюється (утеплення фасадів, надбудова мансард, прибудова еркерів, вставок між будинками та ін.), вирішує локальні завдання енергозбереження, збільшення площі частини квартир, деякого приросту числа квартир при знесенні п’ятиповерхових будинків та використанні, в якості пілотних, для розселення «у 1,5 раза більшої» кількості сімей при реконструкції «п’ятиповерхівок». Суттєвого приросту кількості квартир для черговиків і для комерційних цілей при цьому не відбувається. Є очевидним, що поток інвестицій у нове житлове будівництво і поток інвестицій у помірну реконструкцію житлового фонду, що направлені на вирішення власних цілей, не забезпечують вирішення головних завдань – інтенсивного приросту житла для населення та збереження існуючого житлового фонду способом продовження життєвого циклу будинків, які реконструюються, і перетворення інфраструктури міської забудови. |
|
|||||||||